1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
4 як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
5 коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!